Під час окупації 72-х річна Людмила Дмитрівна переїхала в Олешки, щоб допомогти старшій сестрі, якій 91 рік. Влітку вони перебралися на дачу на Дніпрі, недалеко від Антонівського мосту – там можна було не бачити обличчя російських окупантів. 

Коли російські війська відступили з Херсона на лівобережжя, міст був підірваний. Жінки опинилися у «дачній блокаді» без електрики, без можливості виїхати. Харчувалися зі свого городу, Людмила рибалила, а ще телефонували сусіди й казали брати залишки продуктів на їхніх дачах. Жінки прожили в такій ізоляції 7 місяців. А потім росіяни підірвали дамбу Каховської ГЕС. 

​

Людмила прокинулася від того, що хату почало затоплювати. Жінка швидко накачала гумовий човен, спустила на воду. Забрала документи, кота, півтори години переміщала у човен сестру. Човен прив’язали до дерева шовковиці й чекали, поки вода спаде, проте потік лише ставав бурхливішим.

​

Людмила розповідає: 

"Потім до нас підлетів дрон. Я не знала чий, а вів все літав над нами… Я йому показую – та кидай вже мені на голову оте, що там прив’язано. Думала, що вибухівка. Дрон загудів, знизився і кинув щось у човен. То була пляшка від шампанського, і в ній записка: «За вами прибуде човен ЗСУ. Чекайте»". 

​

Дрон підлітав і відлітав, і Людмила погребла у напрямку, який вказував дрон. Поруч пропливав собака, його теж забрали у човен. Через метрів сто жінки побачили моторний човен з військовими. Вони кричали: «Бабушкі, сюди!». 

​

На той момент дачі вже були повністю у воді, видно було лише дахи. Військові сказали: «Ми зараз перекуримо і рванемо через Дніпро. А ви, бабушкі, моліться».​

​