Об’єкт:
Телефон «для вулиці»
В експозиції Музею Спротиву представлений запасний «чистий» телефон, з яким Михайло Рай виходив на вулицю під час окупації, а також книга «Херсон. Щоденник окупації», створена вже після звільнення у співпраці з Галереєю «Склад №5», м.Черкаси.
Два телефони і херсонський щоденник Михайла Рая
Ця історія – про те, як з окупації митець вів щоденник, який став відомим на весь світ.
Коли російські війська зайшли в Херсон, фотохудожник Михайло Рай вирішив залишатися в місті стільки, скільки зможе, щоб описувати життя в умовах окупації. Його зброєю стали тексти і фото колажі, а ще – телефон, з якого він міг відправляти повідомлення зовнішньому світу.
Власне, телефонів було два: «основний», в якому велася переписка, та «нульовий», тобто ретельно вичищений від будь-якої інформації, без доступу у соцмережі, без історії повідомлень. В окупації всі проукраїнські активісти, та й взагалі всі нормальні люди знали, що з собою треба носити «чистий» телефон, бо в будь-який момент тебе могли затримати і обшукати російські військові. В разі найменшої підозри людину забирали для допиту, а там вже під тортурами вибивали пароль до телефону, з якого російське ФСБ діставало навіть видалену інформацію. Тож з «чистим» телефоном ходити містом та проходити через блок-пости було значно безпечніше.
Те, що поширював Михайло у соцмережах, однозначно було б «путівкою на підвал». Його цифрові фотоколажі передавали сюрреалістичну атмосферу кошмарного сну, від якого Херсон хотів прокинутися, але не міг. Через оптику його онлайн-щоденника Херсон дуже скоро побачили й у світі, й навіть у Росії. Свою серію колажів Михайло назвав «Казкар», маючи на увазі президента Росії.
Фрагменти «Щоденника окупації».
Херсон, Україна, 25-й день. Z is for Zombies
Сьогодні, певно, був останній мітинг за український Херсон. Росгвардія, яка прибула до міста днем раніше, розігнала протестувальників шумовими гранатами та автоматними чергами. Є поранені. Тепер збори під забороною, а люди продовжують зникати. Чиновників у селах дедалі частіше забирають та відвозять у невідомому напрямку. Найімовірніше, для ввічливих розмов про перспективи створення «Херсонської народної республіки». Українську гуманітарну допомогу вкотре не пропустили. У Чорнобаївці крім російських військовослужбовців помирає з голоду 3 мільйони курей на одній із найбільших у Європі птахофабрик. У повітрі відчувається напруга. Багато хто розуміє, що відносна тиша, яка тривала останні дні, — це затишшя перед бурею.
Часто чую від людей у країні казкарів, що їх не цікавлять події в Україні, бо вони є «аполітичними». Буває так, що вони нам просто не вірять та переповідають казки, почуті у своїх офіційних казкових ЗМІ. Звичайно, набагато приємніше вірити в те, що ти причетний до великої справи великого народу, ніж до військового шантажу сусідніх країн та вбивства мирного населення. Не вперше мільйони людей стали подібними до зомбі, не здатних бачити, чути, думати, говорити і співчувати. Аполітичність — це не той термін, яким можна виправдати боягузтво та байдужість до варварства, що вершиться за ваші гроші та під вашу відповідальність. Аполітичність — це безсилля щось змінити у своїй країні й причина того, що хтось підміняє ваші цілі своїми, руйнуючи ваше життя. Незабаром туман розвіється, і ви зіткнетеся на повній швидкості з реальністю, як це вже одного разу було у 90-х роках минулого століття. А, зіткнувшись, ви надовго поринете в найнеприємнішу емоцію — сором. Але тільки в тому випадку, якщо ви не зробили те, що могли.
Фрагменти «Щоденника окупації».
