Об’єкт:
П’яльця і
вовняні нитки
В експозиції Музею Спротиву представлені п’яльця, на яких була вишита Вишиванка Перемоги в окупованому місті, а також вовняні нитки, якими вона була вишита (саме такими нитками вишивали сорочки у давнину).
Вишиванка в окупації
Ця історія – про те, як українська вишивка допомогла витримати окупацію.
Інна Микуцька до повномасштабної війни працювала гідом. Коли в Херсон увійшли російські війська, вона та її донька навідріз відмовилися виїжджати з Херсона, бо: «Жодна тварюка нас не вижене зі свого дому!». Працювати гідом Інна вже не могла, і, щоб зайняти вільний час, почала вишивати сорочку і писати у соцмережі щоденник, який назвала «Хроніки вишиванки». Завдяки її дописам багато людей і міжнародних ЗМІ дізналися, що насправді відчувають волелюбні херсонці, тимчасово вимушені жити в «руському мірі».
Сорочку, яку Інна почала вишивати, вона назвала «Вишиванка Перемоги». Є стародавня українська традиція: жінки, починаючи вишиванку, загадували на неї бажання на кшталт «коли завершу – чоловік повернеться з війни».
Орнамент для «Вишиванки Перемоги» майстриня взяла з картини Михайла Брянського «Портрет дівчини у вишиваній сукні», яка була в експозиції Херсонського художнього музею. До окупації Інна мріяла, що в такій сорочці проводитиме екскурсії музеєм. Проте сорочка є, а от картини немає – російські окупанти пограбували музей і вивезли твори мистецтва, серед яких і ця картина.
В Херсоні «Вишиванку Перемоги» Інна вдягнула лише один раз, для фотосесії у ботанічному саду. Вона взяла з собою прапор України. На шляху додому їх зупинили на блокпосту російські військові, оглянули автівку. Лише диво врятувало Інну і її друзів: росіяни не подивилися, що в сумках.
Зараз Інна вдягає цю вишиванку лише за кордоном або для виступів на телебаченні – «щоб світ знав, що ми чекаємо свого Головного Дня, що ми ще боремося і потребуємо допомоги».
Фото: Антон Таточенко